Новий Львів

by yvjen Domashyn

Новий Львів

Минуле, майбутнє та сьогодення міста - синтез у рамках одного району

Як все починалось?

і чому "Новий Львів" не такий вже й новий?

Ще на початку минулого сторіччя ця місцевість, яка розташована вище парку "Залізна Вода", була звичайним приміським фільварком, або іншими словами - господарським маєтком, де проживання його власників було другорядною функцією. В першу чергу у фільварках займалися сільским господарством, тваринництвом та первинною переробкою сировини. То ж, на тому місці, де нині красуються функціоналістські вілли, панувала тиха ідилія спокійного сільского життя. Це був фільварок Красучин, названий в честь його влансика - Миколая Красуцького. Але, кінець XIX та початок ХХ сторіччя був періодом бурхливого розвитку столиці Королівства Галичини та Лодомерії, то ж, що закономірно, ця ділянка стала цікавою з точки зору створення нової міської дільниці

« Дім - це машина для життя»

Ле Корбюзьє

Теоретик та практик фунціоналізму

Массове житло довоєного періоду

Або чому "Новий Львів" - це Сихів 30-их років

Перші кроки по створенню житлової дільниці на Новому Львові відбулися напередодні 1-ої Світової Війни, і передбачали, відповідно до модних урбаністичних віянь, концепцію міста-саду. Магістрат Львова планував створення великого житлового району у формі прямокутника, де від центральної круглої площі розходилися проміннями головні вулиці. Це мало бути щось подібне до району Кастелівки, з її сецесійними кам'яницями, що потопають у зелені. Амбіційний та досить коштовний проект втратив шанси на реалізацію з початком світової війни, у якій Львів був місцем боєвих дій. Після подій Литопадового Чину та наступу Черовної Армії на Львів у 1920-у році, місто вступило у епоху "ревучих 20-их". Так назвали період економічного підйому, що завжди супроводжує закінчення важкої війни. Місто Лева постало перед дилемою. Це вже не була блискуча столиця королівства, а лише провінційний воєводський центр. Але урбанізація відбувалася форсованими темпами, і житлова криза загрожувала перерости у соціальну катастрофу.

"Ті, хто ніде не мають дому, вільні їхати куди завгодно. І робити що завгодно"

Еріх Марія Ремарк

культовий німецьких письменник

Саме через ці причини Новий Львів став першим районом міста, що цілісно та послідовно забудовувався у стилі функціоналізму. На відміну від розкішно оздоблених фасадів та просторих холів будинків на Кастелівці, чи на Новому Світі, обличчя Нового Львова - це максимально мінімалістичні, та раціональні у внутрішньому плануванні функціоналістські вілли. Більшість з них були збудовані у 1930-их роках за типовими проектами Тадеуша Врубеля (автора теперішнього палацу культури імені Гната Хоткевича), тобто це був перший приклад такого дещо своєрідного, але все ж массового житла, яке будується за загальним планом без індивідуальних рис. Втім, в 20-их років функціоналізм - це ультрамодний, та дуже популярний стиль архітектури. Він цілком відповідав гаслу Всепольскої виставки, що відбулася у Стрийському парку у 1926-у році - "дешеве та гігієнічне житло". Але початок нової світової війни поклав край і цьому експеременту.

You're so Art Deco, out on the floor...

Це співає Лана дель Рей. Яке ж відношення блиск ар-деко має до Нового Львову? На жаль (або, можливо для когось - на щастя) - не надто багато. Але все ж одна пам'ятка цього символу розквіту та марнотратства "ревучих 20-их" знайшла сво відображення посеред одномантіних спроуд у стилі функціоналізму. На стіні будинку за адресою вулиця Кибальчича 15 (тодішня Шльонська), знаходилася нетипова, як для Львова, графічна композиція "Дівчина з рушником", що прикрашала фасад цього будинку. Це було настінне зображення в стилі сграфіто, подібне до тих, що прикрашають, наприклад, коридори Емпайер-стейт-білдінг. Але ми, на жаль, не зможемо насолодитися спогляданням цього витвору мистецтва. І це - одна з проблем Нового Львова, яка загрожує йому втратою ідентичності, що будується на історії.

Тепер цей будинок, що до речі має статус пам'ятка архітектури, під охоронним номером 2622, виглядає так. Новенько, ошатно, але абсолютно не автентично. Мова не йде про те, аби мешканці не ремонтували своє житло, та жили в халупах. А швидше про те, що це можна робити цивілізованіше, не знишуючи автентичний вигляд за допомогою різноманітних прибудов та надбудов, металочерепиці та дешевого пінопласту. Інакше, це виглядає десь приблизно як би до кам'яницs на площі Ринок прибудували євробалкон. Ми отримали від попередніх поколінь унікальний архітектурний спадок. Ми зобов'язані дбати за нього.

Водонапірна вежа на вул. Тернопільській, 24А. - це напевне справжній символ Нового Львову, найбільш впізнаваний серед львів'ян (як нових, так і не дуже).

Збудована 1933 року за проектом Вітольда Мінкевича, вона органічна інтегрувалася у панораму міста, і ми можемо поки що спостерігати її з різних точок міста ( допоки її з усіх боків не оточили нові житлові багатоповерхівки). Ця вежа з епохи модерну, з епохи перших радіостанцій та електричних ламп. І якщо ренесансний цетнр слугував декораціями для зйомок фільму "Три Мушкетери", то модернові кам'яниці Нового Львову, на фоні дещо неоготочних, струнких обрисів оздобленої цеглою вежі були б чудовим тлом для пригод якогось Еркюла Пуаро, наприклад. Новий Львів - це ворота до Сихова, і ці два міських ареала мають багато спільного. Але на відміну від Сихова, Новий Львів має цілісний простір цінної історичної забудови, і вже за рахунок цього може стати привабливою туристичною атракцією. Особливо, якщо ці об'єкти не пізнають на собі, що це таке, коли галицький господар конче прагне євроремонту.

Один з типових краєвидів Нового Львову

В епоху радянської післяаоєєної відбудови Новий Львів, через відсутність якісного сполчення та віддаленість від центру, не одразу зацікавив проектантів країни пролетарів. Але вже з 50-их років його почали забудовувати 2-ох та 3-ох поверховими будинками барачного типу. А згодом, вже у 60-их, з'явилися і типові п`ятиповерхівки - так званні "хрущовки". Ними почали забудовувати теперішні вулиці Угорську, Литвиненка, і цим остаточно заламали струнку схему району, яка була розроблена ще за "бабці Австрії" архітектором Фердинандом Кеслером. З появою заводу "Полярон" (на місці якого за часів Польщі було виробництво з виготовлення велосипедів), панорама району остаточно змінилася, та радянський модернізм відсунув у бік функціоналізм, як домінуючий архітектурний стиль Нового Львова.

Типова панорама Нового Львову з будинками радянської доби

На декілька десятків років історія Нового Львову міцно пов'язалася з історією заводу "Полярон", який, небезпідставно до речі, був справжньою гордістю мешканців району. Він постав у 1959-у році як підприємство з випуску електровакуумних приладів, вакуумних конденсаторів і водневих тиратронів для потреб військово-промислового комплексу. З кінця 60-их це - стратегічне підприємство з випуску газового лазера ЛГ-36А, що крім військовий цілей також застосовувався в медицині.
Роботи по дослідженню методів захисту шахтарів від вибухів привели до створення лазерів з трьозеркальним резонатором для виявлення витоку метану і розробці на ОКБ заводу автомобільного варіанту для контролю метану в атмосфері.

Під кінець існування СРСР до номенклатури виробів заводу "Полярон" входили потужні генераторні лампи (для телецентрів, радіолокаційних станцій, військової техніки), мікросхеми, електронні компоненти для ракет, кораблів, підводних човнів, літаків (зокрема системи посадки в темряві). Цей завод слугував за місце праці для більшості мешканців Нового Львову. В радянський час люди, що перебували за залізною завісою, мали дещо інші цінності. Громадські простори, комфорт та культурне життя були не настільки важливі, як відчуття, що підприємство, де ти працюєш, забезпечує унікальні матеріали для однієї з найбільших мілітарних потуг світу - зброєних сил СРСР. І це не іронія, а лише констатація факту. На жаль, завод ненадовго пережив свого основного замовника. З ропадом СРСР "Полярон" повторив шлях багатьох інших підприємств, досить швидко здеградувавши. На разі його фактично не існує, а його територія на Новому Львові активно забудовується. Колись він виглядав так.

Треба визнати, що радянська доба в історії Нового Львова мала і багато хороших сторін. Район, втративши трамвайне сполчення після аварії на вулиці Івана Франка, внаслідок чого було демонтовано колію, отримав тролейбусну гілку. З'явилися нові школи, та громадські споруди. Але в цілому, він зіштовхнувся з тиими ж проблемами, які були властиві для всіх масивів радянської доби. Мікрорайона забудова та концепція "спального району" були прийнятними для дільниці функціоналістичних вілл, але з збільшенням поверхововсті та насленення району, це призвело до перенавантаження інфрструктури, яка не встигала за цим зростом. Як тут не згадати 16-ти поверхові будинки на Угорській, будівництво яких у 80-их роках викликало справжній фурор серед львів'ян, адже на той час це були одні з найвищих житлових будівель в місті. Відповідно до радянської містобудівельної концепції, велика частина наслення району працювала на заводі "Полярон", що був так би мовити системним підприємством цієї частини Львова. Тому закономірно, що з розпадом СРСР і початком соціально-економічної кризи 90-их років Новий Львів пережив не найкращі свої роки.

А що далі?

А далі ми вступили в епоху ринкових відносин, а Львів став важливим туристичним та бізнесовим центром, особливо з початком війни на Сході України. І, що закономірно в таких умовах, у місті виник просто таки скажений попит на житло, що викликало справжній будівельний бум. Новий Львів, з його зручним місцерозташуванням, багатьма зеленими зонами, затишними вуличками з особняками міжвоєнного періоду, та .... великою кількістью вільної землі, став ласим шматочком для забудовників. І саме зведення нових житлових комплексів стало основним лейтмотивом сучасної епохи з історії Нового Львову. Лейтмотивом дещо суперечливм, адже ця масова забудова відбувається на фоні банкрутства стратегічного підприємства "Полярон", знесення його корпусів, та забудови їх багатоповерховими новобудовами. Цей же процес зумовлює дискусію що до непідготованості інфраструктури мікрорайону до такої кількості потенційних мешканців. Покращення транспортної розв'язки, будівництво нових шкіл та дитсадків, створення громадських просторів та точок притягнення трафіку - це все гальмує порівняно з кількістю введених у експлаутацію квадратних метрів

Концепція перебудови корпусу заводу Полярон в мистецький центр з громадськими просторами.

Ця концепція була презентована в рамках міжнародної архітектурної школи "Новий Львів", яка відбулася у 2015-у році. Як зазначали її учасники, мешканці Нового Львову охоче та люб'язно йшли на контакт, і вони є готовими до змін, та бажають, аби це були зміни на краще. Так, станом на 2015-й рік, згідно з дослідженнями Інституту міста, 56,7 % мешканців Нового Львова вважають, що в їхньому районі немає місця, де можна спілкуватися. Безумовно, певні зміни відбулися, і це зокрема роботи з оновлення парку "Залізна Вода", та поява на вулиці Козельницькій студентського містечка Українського Католицького Університету, яке стало важливим осередком культурного та громадського життя. Але, ідея перевторення вулиці Панаса Мирного на бульварну, шляхом насичення її громадськими просторами, мистцецькими галереями, та об'єктами торгівлі та харчування. На разі, на місці корпусу заводу Полярон уже постав новий ЖК, перші поверхи якого віддані під рітейл, однак, громадськими просторами він не переобтяжений. Зрештою, оскільки його вхідні групи перебувають не на рівні тротуару, а на незрозумілих виступах, громадських просторів там не могло бути апріорі. Суцільна лінія фасадів зникає, і таке місце перестає бути цікавим для шпацеру в неділю, або ж для зустрічі з друзями. Лишається надія на те, що введення у експлаутацію нового торгово-офісного центру на вулиці Угорській виправить це.

Адже очевидно, що Новий Львів має перспективи стати потужним культурним та бізнес-хабом. Цьому сприяє і зручне розташування, і спокійна атмосфера району, і наявність великої кількості рекреаційних зон, що вабить інвесторів. Вже зараз на Новому Львові маємо бізнес-центр "Домінант-плаза", основним орендатором якого є компанія Nestle. А також офісний центр IT-компанії Perfectial, що на вулиці Кам'янецькій 6. Але швидка вигода подекуди не дає можливості поглянути на далекосяжні перспективи. Так наприклад проект великого бізнес-центру для IT-компаній, що мав би розташовуватися на вулиці Панаса Мирного 46, все ще не реалізований, і судячи з тенденцій, ця ділянка скоро піде під будівництво типового житла економ, або ж максимум комфорт-класу. Саме по собі це не є погано, але, як було вже зазначено, забудова та розвиток не має обмежуватися лише насиченням житло, нехай навіть і якісним. Адже інакше, за кілька років ми можемо побачити на місці Нового Львову щось на зразок Сихова десятирічної давнини, тобто - класичний спальний район. З усіма сумними наслідками.

Місто-сад чи бетонні джунглі?

А це вже залежить від нас, любі друзі. Як показав приклад Сихова, роль громадського суспільства у зміні та трансформації вуличного середовища є ключовою. Самоорганізація, ініціативність, тиск на владу - всі ці інструменти добре себе випробували, і довели свою ефективність. З основних проблем Нового Львова ми можемо визначити а) нищення пам'яток функціоналізму (подекуди, самим мешканцями), б) невідповідність житлової забудови до громадської, в) транспорт (зокрема, ліквідація тролейбусного маршруту №1 не була крайньою необхідністю, і зіграла негативну роль у цьому питанні). Але район має перспективи, притягує бізнесове середовище. Та маю історію, а це вже саме по собі - унікальний капітал. Чи має Новий Львів майбутнє, і чи збереже своє унікальне обличчя? Відповіді на ці питання ми дізнаємося вже дуже скоро.